10 березня 1861
 року в Санкт-Петербурзі у віці 47-и років пішов з життя Тарас Григорович Шевченко, ідеолог та символ української національної ідеї, творчість якого заклала основи сучасної української літератури.

Народився Тарас Шевченко 9 березня 1814 року у селі Моринці (тепер Черкаської області) у багатодітній кріпацькій сім’ї. Рано залишившись сиротою, наймитував.

У 1829 році разом з поміщиком Павлом Енгельбардтом, у якого служив «козачком», переїхав до Вільно (тепер Вільнюс, Литва), а згодом — до Санкт-Петербурга, де був відданий працювати до майстерні живописця В. Ширяєва. У Петербурзі Шевченко познайомився з членами української громади І. Сошенком, Є. Гребінкою, В. Григоровичем, російськими художниками К.Брюлловим, О.Венеціановим, поетом В.Жуковським. З їх допомогою у 1838 році він був викуплений з кріпацтва і наступні п’ять років навчався у Петербурзькій академії мистецтв.

Писати вірші Тарас Шевченко почав у 1836-37 роках; у 1840 р. у Петербурзі вийшла збірка його поезій «Кобзар», в 1841-у — поема «Гайдамаки», схвально зустрінуті критиками. Вони принесли Шевченку славу поета з непересічним талантом. Після закінчення Академії мистецтв Шевченко повернувся в Україну, де працював у Київській археологічній комісії. За її завданням їздив Україною, збираючи етнографічний матеріал і замальовуючи архітектурні та археологічні пам’ятки (увійшли до художньої серії «Живописна Україна»). Тяжка картина соціального і національного життя в Україні надихнула поета на написання поем «Сон», «Єретик», «Кавказ», «І мертвим, і живим, і ненародженим…», віршів «Заповіт», «Розрита могила». Цей період мав переломний характер у творчості Шевченка, який став загальновизнаним лідером національного відродження.

У 1846 році Шевченко вступив у Києві до Кирило-Мефодіївського братства, таємної політичної організації української інтелігенції. За участь в її роботі наступного року Шевченко був заарештований, засуджений і засланий у солдати в Оренбурзький корпус із забороною писати і малювати.

Незважаючи на заборону, за десять років заслання Шевченко таємно написав багато віршів і поем («Царі», «П.С,»), два десятка повістей («Художник»), створив серію малюнків «Притча про блудного сина».

Після смерті царя Миколи I за клопотанням друзів Шевченка у 1857 році йому було дозволено повернутись до Петербурга; наступного року Шевченко добився зняття офіційної заборони на друк своїх творів.

У 1860 році вийшло нове видання «Кобзаря». Останні роки Шевченко багато працював як художник-гравер і в 1860 році йому було присвоєно звання академік гравюри.

Тяжке багаторічне заслання, душевні переживання і хвороба призвели до передчасної смерті Тараса Шевченка — 10 березня 1861 року він помер у будинку Академії мистецтв, де проживав останні роки. 12 березня його було поховано на Смоленському кладовищі у Петербурзі, а в травні, за заповітом, тіло Шевченка було перевезено в Україну і поховане у Каневі на Чернечій горі.

Джерело: jnsm.com.ua