Володимир Вернадський

видатний природознавець, мінералог і кристалограф, основоположник геохімії, біогеохімії, гідрогеохімії, вчень про ноосферу і біосферу.

70594704Вернадський Володимир Іванович  народився 12 березня 1863 року в Санкт-Петербурзі в сім’ї економіста.

Походив з давнього козачого укр. роду, дитинство минуло у Харкові та Полтаві, часто був у Києві.

У 1873 році Володимир Вернадський вступив до першого класу Харківської гімназії, де провчився три роки. У 1876 році, після повернення сім’ї в Санкт-Петербург, В. І. Вернадський вступив в Першу Санкт-Петербурзьку класичну гімназію. 1885 закінчив фізико-математичний факультет Петербурзького університету.

У 1885-1890 роках він став хранителем Мінералогічного кабінету Санкт-Петербурзького університету.

У 1886 році Володимир Іванович Вернадський одружився на Наталії Старицькій, з якою прожив понад 56 років.

Із листів Вернадського до своєї майбутньої дружини (1886р.):

«Наш рід (спочатку просто Верна) походить із Литви. В часи війни хмельницького проти Польщі литовський шляхтич Верна перейшов на сторону козаків і з ними разом боровся проти панства. Потім його діти і нащадки служили в козацтві малоросійському і Запоріжжі. Мій прадід втік у Чернігівську губернію і там, після кількох років тихого життя, був вибраний священиком. Це був чоловік гордий, досить добре освічений (він закінчив курс в Київській духовній академії). Від нього зберігся у мене тільки папір, в якому він старався довести своє дворянське походження… Він хотів заставити свого сина (мого діда) бути або священиком, або військовим… Дід був тихий і скромний чоловік, із великим бажанням вчитися; тоді був тільки один Московський університет, і мій дід вночі втік від свого батька і пішки із глушини Чернігівської губернії прийшов до Москви, в університет; батько його після того не хотів бачити і не простив до самої смерті, мати ж сприяла його втечі. В Москві він страшно бідував, але поволі пробився, закінчив університет і став військовим лікарем. В часи наполеонівських воєн потрапив у полон, і це мало величезний вплив на нього (Наполеон Бонапарт за гуманне відношення до хворих різних національностей нагородив його орденом Почесного легіону офіцерського ступеня).

Останні роки він прожив у Києві, де помер у 1830-х роках. Із його дітей вижив тільки мій батько. Це (батько) був безперечно прекрасний чоловік, я його дуже любив, хоча характером ми з ним не зовсім і сходились, і сходимось. Лицем я на нього дуже схожий. Він закінчив Київський університет і після нетривалого вчителювання на початку 40-х років, був направлений за границю, де пробув три роки. Повернувшись, він був професором політичної економії і статистики спочатку в Київському університеті, потім у Московському. Він був одружений два рази: перша його дружина – Шигаєва – померла через кілька років після одруження… Він неї в нього залишився один син. Потім він одружився з моєю матір’ю – Константинович.

Народився я тут, в Петербурзі, на початку 1863 року, батько мій був тоді професором в Ліцеї і Технологічному інституті і видавав економічний журнал (заснував і редагував журнали «Экономический указатель» (1857-1861); «Экономист» (1858-1864)). Як у тумані згадується мені Літній сад з пам’ятником Крилову, згадуються і перші уроки грамоти, якої я навчався по заголовках газет, згадується перша ялинка… Із розповідей я був здоровою, дуже тихою, серйозною дитиною. В 1868 році через хворобу батька ми виїхали на південь. Батько посів місце директора контори Державного банку у Харкові. Життя у Харкові, здавалося мені в ті часи, було найкращим життям, яке можна було бажати. Найсвітлішими хвилинами були в той час ті книги і думки, які ними викликалися, і розмови з батьком і моїм двоюрідним дядьком Євграфом Максимовичем Короленком (він доводився дядьклм письменнику В.Г.Короленкові), пригадується також сильний вплив дружби з моїм старшим братом… » .

У сім’ї було двоє дітей. 1888-1890 навчався за кордоном в Італії, Франції і Німеччині.

У 1897 році В. І. Вернадський захистив докторську дисертацію в Петербурзькому університеті.

У 1890 році В. І. Вернадський на запрошення професора А. П. Павлова став приват-доцентом кафедри кристалографії і мінералогії Імператорського Московського університету.

З 1898 року він працював професором мінералогії в Московському університеті. Був автором курсів лекцій і підручників з мінералогії та кристалографії.

З 1909 академік Петербурзької АН.

У 1911 році В. І. Вернадський, на знак солідарності з звільненими з політичних мотивів професорами, подав у відставку.

З червня 1917 Вернадський мешкав в Україні. 27 жовтня 1918 став одним із засновників і першим президентом Української академії наук, створеної урядом гетьмана Павла Скоропадського. Читав курс геохімії в Київському університеті.

У 1919 році він переїхав до Сімферополя. До 1921 року працював професором, з 1920 року ректором Таврійського університету в Сімферополі.

14 липня 1921 Вернадського заарештували і привезли у в’язницю на Шпалерну, але згодом звільнили.

1921 — повернення в Петроград, призначений директором Радієвого інституту, 1922–1926 — відрядження до Франції на запрошення Сорбонни для читання лекцій з геохімії. З поверненням у Ленінград видає монографії «Біо-сфера», «Нариси з геохімії», організовує відділ живої речовини в АН СРСР, організовує Комісію з вивчення важкої води і головує в ній.

У 1935 р. переїжджає в Москву, бере участь в організації ряду наукових комісій, працює над проблемою «життя в космосі». У роки політичних репресій В. І. Вернадський пішов зі всіх адміністративних постів, залишаючись тільки науковим консультантом (щоб не брати участь в «чистках»). В цей же час він був обраний членом геолого-географічного, хімічного, фізико-математичного відділень Академії Наук. В. І. Вернадський за життя опублікував 473 наукові роботи. Заснував нову науку — біогеохімію і вніс величезний внесок у геохімію.

З 1927 року до самої смерті обіймав посаду директора Біогеохімічної лабораторії при Академії наук СРСР. Був учителем цілої плеяди радянських геохіміків. У роки війни був евакуйований у Борове Кокчетавської області. У 1944 р. видав останню працю «Декілька слів про ноосферу». Головна праця Вернадського — монографія про біосферу і ноосферу (1941-1944). Член Чехо-Словацької (з 1926) та Паризької (з 1928) Академії Наук, багатьох зарубіжних наукових товариств. Наприкінці 1943 року В. І. Вернадський повернувся з Казахстану в Москву. 25 грудня 1944 у нього стався інсульт.

Володимир Іванович Вернадський помер 6 січня 1945 року в Москві.

 

 

Джерело: dovidka.biz.ua

Добавить комментарий