14 червня 1919 року українського живописця Олександра Мурашка застрелили в потилицю. Радянська преса охрестила це вбивством з метою пограбування, а іменем вбивці наприкінці 60-их назвали одну з київських вулиць.

842293_2_w_590

За місяць до трагедії, ймовірно 14 квітня, Олександр Мурашко був заарештований ЧК і в одному з кабінетів побачив допит Михайла Бойчука.

За кілька днів до вбивства Бойчук навідався до садиби Мурашків – тоді вони проживали на Багговутівській, 25 на Лук’янівці. Художники довго сперечалися: Олександр заїкався, а Михайло подеколи зривався на крик. Мурашко вийшов з кімнати увесь червоний і, за спогадами дружини Маргарити, «видно чимось розстроєний». Бойчук прожогом вибіг з будинку, залишивши на столі загорнуті в папір довгі три цвяхи. Ці цвяхи не на жарт налякали сім’ю Мурашків.

Наступного дня Бойчук так само стрімко повернувся і, вибачившись, що загубив цвяхи для підрамника, схопив свій згорток і втік.

842293_3_w_1200

14 червня, у день смерті, художник о другій ночі разом з дружиною повертався з гостей додому. Дорогу їм перегородили троє солдатів. Мурашко не злякався – його перепустка «Всеіздата» дозволяла ходити після комендантської години. Однак патруль, перевіривши документи, сказав, що той заарештований і йде під суд. Цінні речі наказали віддати дружині — не взяли ні золотої булавки, ні годинника, ні запонок.

Солдати повели Мурашка на розстріл у поле, не в ЧК, тож художник кинувся тікати. Він вирішив добігти до відомої йому канави, що утворювала під парканом щілину, в яку він міг би пролізти і сховатися в садку. Але щойно він заліз у цю яму-канаву, як його піджак за щось зачепився, і Мурашко застряг. Оскільки спускався ногами, то голова його залишилася по цей бік, а тулуб і ноги були в саду…

Про ту подію писав його товариш, мистецтвознавець Георгій Лукомський: «У ЧК був неабиякий сумбур. Відбулося багато «помилок» через поспішність і невпевненість у владі. І ось те, що спіткало бідолашного Мурашка, — безсумнівно, одна з таких помилок».

22 червня накриту червоною китайкою труну Мурашка несли на цвинтар студенти і викладачі Української академії мистецтв. Цей день повторює сюжет дипломної роботи художника – «Похорони кошового».

842293_1_w_590

Тодішня ж преса написала, що він «був пограбований і забитий бандитами» — попри той факт, що все цінне лишилось у вдови. Натомість Лукомський і художник Микола Прахов були впевнені в політичних мотивах вбивства, однак підозрювали діаметрально протилежні політичні сили.

Маргарита продовжувала пошуки вбивць свого чоловіка, писала листи, ходила на допити в ЧК, переконувала їх порушити кримінальну справу. За розслідування взявся «молодий, симпатичний» слідчий. Вбивцею, за його словами, був матрос Андрій Полупанов — перший радянський військовий комендант Києва. У 1957 році на його честь назвали вулицю Ярославів Вал.

Слідчий відмовився вести справу далі, адже до вбивства причетні високі кола. Маргариті він порадив облишити пошуки: «Чоловіка Ви все одно не воскресите, а собі можете наробити великих неприємностей…».

Поховали Олександра Мурашка на Лук’янівському цвинтарі. Ділянка його садиби на Багговутівській належить кабельному заводу, а сімейний маєток на Житомирській зараз знаходиться на балансі держави в аварійному стані.

Джерело: gazeta.ua