Володимир Іванович Лучицький
український геолог іпетрограф.
Син історика Івана Лучицького та перекладача Марії Лучицької, батько геолога Ігоря Лучицького, дід історика Світлани Лучицької.
Доктор геолого-мінералогічних наук (1934). Професор (1908). Дійсний член АН УРСР (обрано 12 лютого 1945 року).Заслужений діяч науки УРСР (1947).

23 серпня 1918 року наказом гетьмана Павла Скоропадського професора університету Св. Володимира Володимира Івановича Лучицького призначено директором Геологічного комітету.
У 1919–1921 роках — професор кафедри мінералогії Таврійського університету.
Професор Київського університету (1913–1923 і 1945–1949), Московської гірничої академії (1923–1930) і Московського геологорозвідувального інституту (1930–1941).
У 1941–1945 роках проводив геологічні дослідження на Уралі.
Від 1947 року директор Інституту геологічних наук АН УРСР.
Нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Академік Лучицький помер від хронічного нефриту в Києві 20 жовтня 1949 року.
Працював у галузі петрографії, стратиграфії, гідрогеології.
Велике значення мають його роботи з вивчення Українського кристалічного щита, Криму.
Відкрив родовища графітів, каолінів.

Володимир Іванович опублікував цілу низку підручників і навчальних посібників з петрографії і корисних копалин, зокрема: «Петрографія», яка витримала п’ять видань (1910, 1922, 1932, 1934, 1938), а також «Курс петрографії» (1912), «Петрографія України» (1934), «Петрографія Криму» (1939), «Петрографічні провінції СРСР» (1936) та інші.
Володимир Іванович належав до геологів широкого спектру діяльності. Навіть займаючись петрографічними і петрологічними проблемами, він використовував і пристосовував їх для розв’язання завдань стратиграфії докембрію і геології родовищ корисних копалин зокрема. Найбільшу увагу він приділяв вивченню Українського щита. Його праці «Рапаківі Київської губернії і породи, які його супроводжують» (1912), «Стратиграфія докембрію Українського кристалічного масиву» (1939), «Український стратиграфічний масив» (1947) і сьогодні не втратили свого значення.
Упродовж низки років Лучицький досліджував корисні копалини, зокрема, залізорудні родовищаКерченського півострова, Курської магнітної аномалії, Кривого Рогу, родовища каолінів України, Уралу,мусковіти і флогопіти Сибіру, графіти Побужжя, вермикуліти, хроміти, титаномагнетитові руди Уралу. Наслідком цих досліджень стали праці «Керченський залізорудний район» (1922), «Корисні копалини України» (1933), «Фосфорити, їх походження, поширення, добування та використання» (1923), «Каоліни України» (1928), «Каолінова промисловість СРСР і стандартизація її продукції» (1938).
Вагомий внесок зробив учений у гідрогеологію. Чимало його праць присвячено питанням водопостачання великих промислових центрів України. Варті уваги його публікації «Вік водоносних горизонтів Києво-Харківського басейну» (1924), «Гідрогеологічна мапа України» (1925), «Гідрогеологічні дослідження містаСталіно та його округи» (1926), «Гідрогеологічні особливості артезіанських горизонтів Києва» (1927)