Денис Січинський

композитор і хоровий диригент, перший професор музики у Галичині, музично-громадський діяч, педагог

538ed54f7d596
classicalmusic.uol.ua

Січинський був першим в Галичині, хто відважився вибрати музику своєю спеціальністю, але через важкі життєві обставини не зміг завершити свою освіту.

Денис Січинський народився 2 жовтня 1865 р. в селі Клювинцях Гусятинського (колишнього Копичинецького) району Тернопільської області. Його батько, Володимир, за професією вчитель, працював тоді як управитель місцевого панського маєтку. Осиротівши ще в дитинстві, Денис Січинський зміг закінчити Тернопільську гімназію тільки у 1887 році. В цей час (1879-87 рр.) привернув увагу своїм музичним талантом і його навчали теорії музики та грі на фортепіано безкоштовно. Найбільшу роль у становленні майбутнього композитора мав В. Вшелячинський, піаніст і органіст, опісля професор Львівської консерваторії.

Від того часу життя Д. Січинського було постійним пошуком заробітку. До 1888 р. він працював як дрібний урядовець в намісництві у Львові, як вчитель музики, зокрема, гри на цитрі в Коломиї, як учасник мандрівного вокального квартету. Від 1886 р. почав писати твори для хору, голосу з фортепіано, цитри, фортепіано. У 1888-90 рр. був студентом юридичного і теологічного факультетів Львівського університету. Вирішивши остаточно обрати музику своєю професією, він вступив до львівської (польської) консерваторії, але фактично у 1890-92 рр. навчався приватно гармонії і контрапункту у проф. Карла Мікулі, учня Шопена.

Рівночасно провадив активну музично-громадську роботу: диригував хорами, увійшов до складу першого правління «Бояна» у Львові. У 1892 р. за кантату «Дніпро реве» отримав І-у премію на конкурсі цього товариства. У 1893 р. Січинський організував товариства «Боян» в Коломиї і працював у ньому диригентом. Від кінця 1893 до 1895 рр. заробляв у Львові приватними лекціями, переписуванням нот, аранжуванням популярних творів, як також працею рахівника, або бухгалтера. Саме тоді Січинський познайомився з І. Франком, почав виступати як музичний критик. Пошуки заробітку приводять його у 1895 р. до Перемишля. Тут Січинський став головним організатором музичного життя як диригент «Бояна» і хорів в навколишніх селах. У 1896 р. був капельмейстером і вчителем музики у закладі для сиріт в Дроговижі біля Стрия.

Останні 10 років життя (1899-1909) працював з невеликими перервами у Станиславові. Тут був диригентом «Бояна» і вчителем фортепіано у новоствореній музичній школі, організував музичне видавництво, хори в кількох селах. Всі ці види діяльності були в основному громадською роботою, а для заробітку він аранжував чужі твори.

У 1907 р. отримав замовлення на оперу «Роксоляна» і протягом року писав її головно у Лапшині під Бережанами. Виснажений знедоленим життям і хворобою, Денис Січинський помер у Станиславові (від раку горла) 26 травня 1909 року. Його могила з пам’ятником М. Зорія знаходиться тепер у центральному сквері Івано-Франківська.

Найбільш цінним є внесок Січинського у вокальний жанр. Його звернення до хорової творчості у великій мірі зумовлене національною традицією, а також його практичною діяльністю. Почавши від хорових обробок народних пісень, композитор поступово переходить до написання таких оригінальних творів, як «Лічу в неволі» на слова Т. Шевченка і цілої низки хорових мініатюр, переважно на тексти цього ж поета та І. Франка.

Крім хорових, у Січинського є обробки народних пісень для голосу з фортепіано. У 1904 році в Ляйпціґу були видані дві збірки обробок народних пісень для фортепіано, які він написав протягом двох тижнів на замовлення. Це «152 українські народні і патріотичні пісні» і така ж збірка для дитячих голосів. І хоч обробки композитора є елементарно прості, видання такої першої народнопісенної збірки (яка, до речі, відкривається гімном «Ще не вмерла Україна») мало велике популяризаторське значення.

Жанр сольової пісні займає. поруч з хоровим, найважливіше місце у творчості Січинського. Саме в солоспівах знайшли своє найяскравіше втілення його талант лірика і романтичні риси стилю. Джерелом цього жанру в українській музиці є з одного боку народна, з другого — міська побутова пісня. Солоспіви Січинського, маючи всі згадані риси, виділяються незвичайною, гнучкою, невідривно пов’язаною з відтінками тексту, мелодикою.

Їх музична мова неповторно своєрідна. Більшість великих композиторів мріяли б про такий мелодичний дар. Неможливо не захопитись нескінченним політним розспівом «Бабиного літа» — одного з останніх солоспівів Січинського. Та початком у цьому жанрі було звернення Січинського до української історичної тематики. Ще у 1888 році виникла пісня «У гаю, гаю» на текст з «Гайдамаків» Шевченка. Композитор знайшов для його втілення просту, виразну мелодію широкого подиху, близьку до народної пісні.

Кожен солоспів Січинського творить неповторний, єдиний у своєму виразі образ, з індивідуально знайденою мелодикою і її розвитком. Вірш Франка «Як почуєш вночі край твойого вікна…» втілений у драматичному монолозі, в якому музика безупинно слідує за текстом у наскрізній формі. Душевне хвилювання, глибокий смуток і біль прибитої горем людини передаються гнучким речитативом, майже мовленням, аж до найвищого напруження, крику розпуки, нарешті, спаду і примирення.

Близьким був композиторові настрій вірша Лесі Українки «Не співайте мені сеї пісні». На його текст він написав ліричну мініатюру, яка захоплює простою і виразною мелодикою. Глибоким почуттям безнадійного суму і жалю пройнятий солоспів «Finale» («Розжалобилася душа»). Написаний в останні роки життя, він є одним з кращих зразків вокальної лірики композитора.

У вокальних творах Січинського, хорових, і особливо у солоспівах, слід відзначити дві істотні риси: це відбиття у них найсуттєвіших рис як вдачі, так таланту автора, його напруженої, наболілої, неспокійної душі; і, з другого боку, це впровадження в цей жанр української музики розкриття психологічного змісту поезії, з цілою гамою виражальних відтінків.

Цілком інакшим є підхід композитора до театральної музики. Він, щоправда, збирався написати оперу за одноактною побутовою драмою І. Франка «Будка № 17№», але наміру цього не здійснив. Його театральна музика, що виникла на початку сторіччя, писалася до комедій: «Нахмарило», «Свекруха», «Заволока». Можливо, що це було викликане замовленням.

Подібному зовнішньому поштовху завдячує своє виникнення опера «Роксоляна». Але вона відбивала також національно-патріотичний рух, що посилився в той час в Галичині. Композитор, зрештою, потрактував цей сюжет як ліричну драму, створивши музику в притаманному йому стилі хорів і солоспівів. В основі сюжету опери лежить історія про українську дівчину-бранку Роксоляну, яка полонивши своєю вродою і шляхетністю турецького султана Сулеймана Великого, використала свій вплив на нього для полегшення долі українських невільників у Туреччині.

Своїми талановитими творами композитор збагатив музичне мистецтво. Кращі з них, пройняті чудовою мелодикою українських пісенних інтонацій, задушевні і романтичні піднесені, заслуговують постійного місця в репертуарі, тому насамперед вимагають публікації.

Джерело: www.pisni.org.ua

Добавить комментарий