Мельничук Тарас Юрійович

Український поет-дисидент, в’язень радянських таборів.

14010058_1769346043307602_1744410253_nНародився 20 серпня 1939 р. в селі Уторопи Косівського р-ну Івано-Франківської області. Після закінчення десятирічки працював коректором районної газети «Радянська Гуцульщина», далі — в Комі АРСР лісорубом, валовідбійником на Донбасі, служив у лавах Радянської армії. 1958 р. вступає до Чернівецького держуніверситету.

На третьому курсі покидає навчання, їде по комсомольській путівці на будівництво Криворізького гірничо-збагачувального комбінату, далі — впродовж двох років працює теслею на будовах Красноярського краю. 1964 р. знову поновлюється в університеті, з якого через півтора року за вільнодумство відраховують. Після цього працює в редакціях районних газет Глибокої, Хотина, Косова, Верховини, Івано-Франківська.

1967 року у видавництві «Карпати» виходить перша збірка віршів «Несімо любов планеті». У 1967 році вступає на заочне відділення Московського літературного інституту. Здає рукопис збірки віршів «Чага» у видавництво «Карпати» і «Радянський письменник», що стало причиною його арешту 24 січня 1972 року під час масового ув’язнення української інтелігенції.

Відбував покару в Пермських таборах, звідки вийшов на волю в березні 1975 року. Знаходиться під наглядом органів безпеки. У квітні 1979 року за «вчинення опору працівникові міліції», а насправді за антирадянську діяльність, арештований на?? роки. Далі — кілька років адміністративного нагляду, поневіряння в пошуках роботи. 1982 року в Торонто виходить збірка віршів «Із-за грат». 1990 року — «Строфи із Голгофи» (Великобританія) та «Князь роси» (Київ, видавництво «Молодь»).

У застійні сімдесяті роки доля цього талановитого поета склалася драматично. Своїми чесними рядками Тарас Мельничук уже тоді наближав перебудову. Його вірші ввібрали у себе і мужню висоту Карпатських гір і вільний дух східно-українських полів.

У Спілку письменників України вступив 1990 року.

За книгу «Князь роси» 1992 року удостоєний Державної премії України імені Т. Г. Шевченка.

Останні роки прожив у Коломиї. Помер Тарас Мельничук 29 березня 1995 року. Похований на місці колишнього рідного обійстя в Уторопах.

Іменем Тараса Мельничука названо дві літературні премії:

— Коломийська міська Літературна премія імені Тараса Мельничука

— Премія «Князь роси» (заснована товариством «Плин» та «Буковинським журналом»)

Також, з 14 жовтня 2009 р. в Івано-Франківську було започатковано щорічний Літературний фестиваль імені Тараса Мельничука «Покрова».

 

Вірш Тараса Мельничука:

Не снись мені кривавий сон,

Не сніться, рани і руїни, —

Мені не треба десять сонць —

Живу тобою, Україно.

В мене ланів, в мене пшениць,

Як срібла-золота по всім світу.

За сто чужинських зоряниць

Я не віддам й вишневу віту.

Будьмо ніжними (вірш)

Не соромсь бути ніжними,

ласкавими, привітними

з птицями, деревами і квітами.

Матерям стискаймо руки з виснаженими венами.

І цілуймо їх, цілуймо їх, хоч і не заведено.

Наша теплота незбіднена, нездрібнена,

як озон, як хліб, як честь, потрібна.

Будьмо всі! — тепла і доброти джерелами,

не вергаймо з-за дрібниць громи.

Будьмо ніжні з птицями, деревами і з людьми.

Джерело: osvita.ua

 

 

 

.

Добавить комментарий