Омелян Михайлович Огоновський

український учений-філолог і громадський діяч, багаторічний голова «Просвіти»

Народився Омелян Михайлович Огоновський (псевдоніми і криптоніми: Оме­лян із Григорова, Ємілян, Ом. о та ін. ) 3 серпня 1833, с. Григорів, Рогатинський район, Івано-Франківська область — 28 жовтня 1894, Львів) — український учений-філолог і громадський діяч. Доктор філософії (1865), член – кореспондент Польської академії знань (з 1881). Брат Олександра, Петра та Іларія Огоновських, стрийко Любомира Огоновського.

Навчався у Бережанській гімназії, Львівській духовній семінарії.

З 1863 року викладав релігію, руську мову та літературу в Академічній ґімназії Львова. Після закінчення Львівського(1865) і Віденського (1870) університетів заступив Якова Головацького на кафедрі руської мови та літератури у Львівському університеті.

Автор поезії «Хрест» (1860), драм «Федько Острозький» (1861), «Настасія» (1862), «Гальшка Острозька» (1887), українського перекладу «Слова о полку Ігоревім» (1876), біографії Т. Шевченка (1893) та ін.

Автор поеми, бала­ди, віршів, оповідань, опублікованих у часописах «Зоря галицька», «Галичанинъ», «Зборник»; драм

Один із засновників «Просвіти» (її голова 1877—1894), Народної Ради (1885), Наукового Товариства ім. Т.Шевченка (1893).

Під його впливом багато студентів змінювали погляди з москвофільських на народовські (зокрема, Володимир Масляк). Тісні зв’язки з ним підтримував Цалковський Василь.

Намагався досягнути порозуміння з австрійським урядом і польськими політичними колами, впроваджуючи в життя політику так званої «нової ери», яка, зазнала невдачі. Зокрема, 24 листопада 1890 р. разом з Олександром Барвінським, Костянтином Телішевським, Костем Левицьким, Корнилом Мандичевським, митрополитомСильвестром Сембратовичем брав участь у прес-конференції Казімєжа Бадені, на якій було підведено підсумки попередніх переговорів.

1893 року став головою комітету з перевезення та перепоховання на Личаківському цвинтарі мощів блаженної пам’яти Шашкевича Маркіяна з Новосілок.

1874–1894 — лис­тувався з Олександром Барвінським.

Помер у Львові, похований у родинному гробівці на Личаківському цвинтарі

Найбільша праця Огоновського «Історії української літератури» залишилась незавершеною (публікувалась в «3орі» 1887—1894 ; видана окремо, тт. І-6 (1887, 1889, 1891, 1893—1894).

Джерело: incognita.day.kiev.ua