Говорячи про неї, речення зазвичай починають так: «Вона була донькою столяра із Києва — і прем’єр-міністром». Але не це, зовсім не це, визначає у цій жінці — Жінку. Мудру. Люблячу. Терплячу. Турботливу. Вона була однаковою для своєї родини і для країни, яку виростила незгірш за доньку та сина. Вона так само хвилювалась і не спала ночами через хвороби дітей, як і тривожилась за постійні війни за її новонароджену державу.

Голда Меїр ввійшла в історію світу як жінка, що змінила світ. У цьому списку до неї є сотні таких сильних духом та ділом, після неї — не менше. Але для Ізраїля, держави, яка існувала тисячоліттями, але по-справжньому народилась лише в двадцятому столітті, Голда Меїр була єдиною жінкою, яка виховала і підняла на ноги великий народ.

Вона дійсно була донькою свого батька, який не займав державних посад, а був столяром. І вона справді народилась в Україні, в Києві, ставши другою дитиною у бідній сім’ї Моше Іцхака Мабовича та Блюми Мабович. Перше, що пригадує Голда — це погроми єврейських будинків і те, як вона з подругою тримається за руки і дивиться на свого та її батьків, що забарикадовують двері.

Потім був голод. Мати ділила кашу — єдине, що моли собі дозволити Мабовичі — на трьох дівчаток, але й цього було замало. Шейна, старша сестра Голди, не раз падала без свідомості в школі, а молодша з голодною ревністю спостерігала, як Блюма згодовує частинку її порції найменшій, Кларі.

Потім був Пінськ, місто, яке було рідним для її батьків, місто, де вони познайомились та обвінчались. Батько Голди, в надії зібрати гроші та перевезти родину з Росії, де постійно відчувався антисемітизм, виїжджає в Америку, залишаючи дружину та доньок. Шейна в свої чотирнадцять років стає затятою сіоністкою-революціонеркою, в той час як Голда, вкрай нецікава до політики і «єврейського питання», бажає лише одного — вчитись. «Що би ти не робив, роби це правильно!» — девіз, який, розповідає Голда, засвоїли ці сестри ще змалку.

Потім була Америка, містечко Мілуокі і знайомство з батьком — фактично, заново, за кілька років, які вони пробули без нього. Шейна, разом із своїм коханим, який також втік від російського терору з Пінська, переїздять в Денвер. Голда ж змушена працювати в батьківській крамниці, замість того, щоб навчатись. Не витримавши відриву від занять, вона втікає до сестри, а потім узагалі на зйомну квартиру, заробляючи по вечорах на оплату і навчаючись вдень.

Потім було знайомство з сіоністами. А особливо з сіоністами-соціалістами. І перше кохання. І перші виступи на перевернутих ящиках з-під мила.

«Я решила, що работать (виголошувати промови про Ерец-Ісраель — прим.) среди евреев надо поблизости синагоги, особенно во время еврейских праздников, когда в синагогу ходят все. Но так как обращаться к конгрегации молящихся имеют право только мужчины, то я поставила ящик из-под мыла у самого выхода из синагоги, взобралась на него, и выходящие вынуждены были слушать хоть часть того, что я говорила… Я решила, что мне следует повторить свое выступление в каком-нибудь другом месте. О моих планах узнал отец, и начался страшный скандал… Отец, красный от бешенства, крикнула, что… притащит меня домой за косу… Но я все-таки пошла.

…Когда я наконец пришла домой, мама ждала меня на кухне. Отец уже спал, но, оказывается, он побывал на уличном митинге и слышал мое выступление. «И откуда у нее все это?»… Он так увлекся моим выступлением… что совершенно забыл о своей угрозе». (Г.Меїр «Моє життя»)

Голда, разом із вже своїм чоловіком — Моррісом Меїром, вирішують переїхати у Палестину, де британська влада «дозволила створити національну общину євреїв». В 1920 році, на пароплаві «Покаонтас» Года, Морріс, Шейна з родиною та їхні друзі-євреї, розпродавши все майно, що мали, почали довгу подорож додому. Команда пароплаву бунтувала проти низьких зарплат: в їжу та питво вони підмішували солену воду, серед пасажирів було чимало смертей, як і серед матросів. До Неаполя кілька членів екіпажу їхало в кайданках — вони похвалялись, що затоплять корабель. І, нарешті, перед прибуттям до Італії, капітан покінчує життя самогубством. Після ще одної подорожі водою, поїзд привезе Голду в Палестину. Яка зустріне її піщаною бурею та дорогим для життя Тель-Авівом.

Потім був кібуц (самостійна економічно і соціально структура, де знаряддя й засоби виробництва є спільною власністю колективу — прим.) де Голда, яка вже бачила можливості та перепони, не втрималась від внесення змін у монотонне життя спільноти і — перша суспільна місія. Голду Меїр, дівчину, якій заледве виповнилось 23 роки, обрали делегатом від общини, де вона знайомиться із Бен-Гуріоном, Бен-Цві, Леві Ешколом та ще кількома людьми, які стали батьками Ізраїлю.

Потім була хвороба Морріса і переїзд в Єрусалим. І народження двох дітей, бідність та відсутність звичного ритму життя — підтримки колективу. Однак, «нарс мазл» (дурням — щастя), як повторювала Блюм Мабович (матір — прим.) та її доньки, і Голду запрошують у Гістадрут — організацію єврейських робітників, де її замічає Давид Ремез і пропонує роботу у Тель-Авіві. Вона стає не лише секретарем у одній з найбільших партій ще нествореної держави. Голда Меїр отримує квиток у майбутнє, який випадає не кожному.

«Я не обирала кар’єру. Я не обирала професію. Просто так все склалось». Насправді, Голда обрала лише одне — йти за своєю мрією, яким би складним не був шлях.

В неї не складеться сімейне життя. З Моррісом вони розлучаться, хоча й залишатимуться добрими друзями та люблячими батьками для Сари та Менахема — своїх дітей. Голда завжди хвилюватиметься, чи не забрала вона надто багато від сина та доньки, давши їм не матір, яка є поруч, а матір, яка є політиком.

Потім будуть численні подорожі по світу, під час яких Голда Меїр буде своєрідним апостолом — доноситиме звістку про Ерец (країну Ізраїль — прим.) далеко за його межі. Вона проголошуватиме промови — ніколи з листка!— в Росії, в Британії та в США. Вона сперечатиметься з несправедливим ставленням і ніколи не полишатиме переконання, що «не Бог вибрав євреїв, але євреї були першим народом, який вибрав Бога».

14 травня 1948 року буде проголошено незалежність єврейської держави з населенням всього в 6,5 мільйонів людей — держави Ізраїль. Її першим очолить Давид Бен-Гуріон, польський єврей. Голда Меїр, українська єврейка, одна із засновників Ерец-Ісраель, буде четвертим прем’єр-міністром і вона піде у відставку у похилому віці аж у 1974 році, після чи не найскладнішого керування країною.

«Вона була донькою столяра із Києва — і прем’єр-міністром. Вона була непримиримою, навіть фанатичною, і — при цьому — надзвичайно людяною, по-старомодному доброю і уважною. Вона закуповувала зброю та добре в ній розбиралась — і садила дерева у пустелі. Створюючи і захищаючи маленьку державу для свого народу, вона багато що змінила на краще у цьому світі. Вона стала легендою нашого століття, а, можливо, і не лише нашого. Її звали Голда Меїр. Голда — в перекладі — золота. Меїр — Осяваюча».
Яків Цур.

Джерело