Навроцький Олександр Олександрович

видатний громадський діяч, поет і перекладач. Він відіграв значну роль в історії українського визвольного руху і зробив вагомий внесок до розвитку українського письменства.

13936546_1766840903558116_1989524561_nНародився 9 серпня 1823 року в Золотоніському повіті на Полтавщині в поміщицькій сім’ї. З рідної Антипівки одвезли його спершу до повітового училища, а звідти — до Полтавської гімназії. Навчаючись в середині 40-х років у Київському університеті, юнак під впливом свого двоюрідного брата Микола Гулака став членом таємного Кирило-Мефодіївського товариства, познайомився з Т. Г. Шевченком і гаряче пропагував його твори.

Ранньої весни 1847 року Навроцький закінчив Київський університет і приїхав до Полтави шукати службу. Наприкінці березня він відвідав батьків у рідному селі, де й був взятий під варту ад’ютантом Полтавського генерал-губернатора поручиком Паліциним. З Полтави його негайно повезли прямо в Петербург.

Півроку Навроцький сидів у В’ятській тюрмі, потім його вислали в глухий Єлабузький повіт писарювати в земському суді. Після зняття в 1853 році поліційного нагляду він переїздить до Петербурга, а в 1858 році вирушив у довгу дорогу на Кавказ. Там — найдовше у Темір-Хан-Шурі та в Єревані — Навроцький прожив близько трьох десятиріч. В цей час там жив і Микола Ґулак.

На Кавказі Олександр Навроцький багато перекладав, вивчав літературу і фольклор кавказьких народів. Його приятель С. Єгіазаров робив для нього підрядники вірменських, татарських і курдських пісень. При цьому Навроцький просив, щоб вони були зроблені «як найлітературніше, з дотриманням всіх особливостей фрази і мови».

Після розгрому Кирило-Мефодіївського братства однодумці Тараса Шевченка Микола Гулак і Олександр Навроцький згодом опинилися на Кавказі. Вони вивчили тут грузинську мову і літературу і зацікавилися поемою Руставелі «Витязь у тигровій шкурі». Навроцький перший переклав цю поему на українську мову. «Ми з пошаною згадуємо сьогодні цей благородний порив, продиктований братньою солідарністю й почуттям захоплення поемою», — так писав Олесь Гончар. До цих слів доречно додати ще й слова Бажана, які влучно визначають суть безкорисливої праці Навроцького: «Ми, українці, пишаємося тим, що український переклад «Витязя…» був зроблений Навроцьким ще тоді, коли російські й польські літератори тільки ще бралися до роботи, а перекладачі на інші мови з’явилися значно пізніше».

Цим, одначе, не вичерпується перекладацтво Навроцького.

Він цікавився й світовою класикою, брався за твори Гюго, Шіллера, Беранже, Лєрмонтова, Лонгфелло, Міцке-вича, Байрона та інших письменників, яких прагнув дати українському читачеві рідною мовою. На жаль, у той час вони не могли дійти до нього, бо то був час заборон і утисків українського слова. Найбільше зусиль поклав Навроцький над перекладами Гомерових творів — «Одіссеї» та «Іліади». В рукописах після його смерті було виявлено близько 40 перекладів лише одного Гете.

Поряд із перекладами Олександр Навроцький відомий і як оригінальний поет. Серед поетів, сучасників та однодумців Тараса Шевченка, його вважали одним із найцікавіших. Відданий патріотичним ідеям Шевченка, Навроцький цю тему розвив у віршах «На смерть Шевченка» та «Сумує і плаче». У цих творах він високо підносить суспільне значення Тараса Шевченка як поета, який «піднімав нас всіх угору, привертав до хати, єднав слов’ян всіх докупи, у сім’ю велику, благав Бога, щоб злилися слов’янськії ріки, щоб братами люди стали вовіки і віки». Звичайно, «благав Бога» ,— це лише словесний зворот, бо Навроцькому, колишньому братчикові, що розповсюджував революційні твори Шевченка «Сон», «Кавказ» та інші, було відомо, чого і кого «благав» Шевченко. Як і М. Гулак та І. Посяда, Олександр Навроцький у своїй діяльності керувався безмежною любов’ю до України, рідного народу, і хоч долею був відірваний від них, все ж, як міг, служив їм.

Свої вірші Олександр Навроцький вміщував у журналі «Основа» (1861), в альманасі «Складка» за 1887 рік. Частину його поезій опублікував професор М. Петров у книзі «Очерки истории украинской литературы XIX ст.» (1884). Друкувався Навроцький також у львівському журналі «Зоря». Сучасний читач може познайомитися з поетичними творами цього поета в «Антології української поезії», збірнику «Поети пошевченківської доби» та інших виданнях.

22 жовтня 1892року помер і похований Навроцький у місті Темір-Хан-Шурі.

Источник histpol.pl.ua

Добавить комментарий