prop13.42fb0fr8cem8k0kcg40oogccg.ejcuplo1l0oo0sk8c40s8osc4.th   Багатьом літнім людям комуністичне минуле здається краще, ніж було насправді. Але молодь з народною пам’яттю дружить і не допустить знущань над честю і гідністю українців, чия країна нарешті здобула справжню незалежність.

Сьогодні приємно слухати студентів, коли вони говорять: «Я вчився в «Олеся Гончара», тобто в університеті, названому на честь відомого письменника – нашого славетного земляка. Юнаки та дівчата вже не згадують стару назву одного з найстаріших вузів міста. Нагадаю, що називався він досить ганебно – то на честь радянського революціонера Куйбишева, який не мав до нашого міста ніякого відношення, то в честь «300-річчя возз’єднання України з Росією», яке насправді було переходом від польських гнобителів до російських.

Удвічі приємно пройтися по Площі Героїв Майдану, а не по площі Леніна, в якого руки були по лікоть в крові українського народу. Однак перейменування це сталося лише в наші дні, і, до речі, я пишаюся тим, що безпосередню приймала участь у цій акції.

Між тим, з тоталітарною системою в Україні покінчили ще в 1991 році. Але впродовж майже чверті століття ніхто ніяку декомунізацію в нашому місті не проводив. І навіть не збиралася влада перейменовувати вулиці і проспекти, названі в СРСР іменами ворогів українського народу і нації в цілому.

Тому нам, новому поколінню громадян незалежної країни, залишалося лише дивуватися: з якої це радості ми живемо на вулиці, наприклад, імені Косіора, що погубив тисячі життів наших предків в часи Голодомору. Але ж таких тоталітарних, м’яко кажучи, фокусів у Дніпропетровську, який в минулому був оплотом кривавого КДБ в Україні і «кузнею» вищих чиновників для ВЛКСМ і КПРС, навалом.

2015 рік, а у нас досі є вулиця Чекістів. І це вже не смішно. Діти запитують: хто, мовляв, вони такі були – ці самі чекісти? Їм кажуть, ось, мовляв, дитинка, почитай, як вони розстрілювали сотні, тисячі людей по всій країні. А комсомольці, на честь яких перейменували колишню Козачу вулицю, розташовану в самому серці міста? Ну, це молодь до 28 років – майбутній кістяк Комуністичної партії Радянського Союзу, яка в свою чергу гноїла по тюрмах українських націоналістів.

Частина набережної і одна вулиця у нас досі мають ім’я Леніна. І проспект Ілліча є. А ці кадри – Фучик, Гопнер, Дзержинський і хто ще там?

Уявляєте, що в Берліні поставили пам’ятник Гітлеру або Герингові? Ні? Так чому у нас таке досі можливе?

Соромно нам повинно бути всім – і молоді, і людям похилого віку. Соромно, бо ми прочитали десятки, сотні документальних книг про душителів України та її народу, не одну стрічку про тоталітаризм подивились, але досі не спромоглися зняти таблички з іменами вбивць. У нас, в місті металургів, що – металу і фарби не вистачає? Або совісті у влади?

А по честі, так будь-який патріот може це зробити сам – зірвати табличку з ім’ям чергової червоної сволоти і написати нову або повернути стару назву. І хто його зараз наважиться судити за порушення благоустрою міста? Є такі?

Зрозуміло, що такі радикальні методи спровокують хаос, якого в наші скрутні часи і без того достатньо. Але й сидіти, склавши руки на вулиці Клари Цеткін або гріючись на сонці на Комсомольському острові, теж не можна.

До речі, коли депутати та інші «мислителі» кажуть, що в бюджеті на перейменування немає коштів, я запитую себе: невже в Січеславі … ох, вибачте – у Дніпропетровську немає жодного мільйонера-патріота, здатного взяти на себе фінансування подібної акції? Думаю, є такі. За рахунок міського податку на землю не можна замовити таблички на заводі? Та легко! Питання лише в тому, що міська влада, як той кабан перед смертю (а вибори не за горами), продовжує упиратися усіма відомими способами.

Ну нічого. Пройдуть місцеві соцопитування з питань перейменування, і тоді татусі міста побачать, на що здатні їх земляки, найактивнішими серед яких буде саме молодь – не комсомольська, а патріотична, українська. Вірю в це. Вірю, тому що майбутнє належіть  саме такій молоді. Молоді,  яка не боїться говорити правду в обличчя тим, для кого минуле здається кращім, ніж воно було насправді майже 25 років тому.

 

Член правління ГО «Майдан Січеслав-Дніпро« Вероніка КОМІССАР

Добавить комментарий