Що там на персональних історичних рахунках? Що ховається за скромною фразою з довідників «участь у розробці структури органів Радянської влади», якщо навіть всемогутній «залізний Фелікс» Дзержинський йому підпорядковувався?!
Рахуємо разом:
Засновує народний комісаріат внутрішніх справ Російської республіки («НКВС») в 1917-19р. Обіймає посаду комісара.
Розробляє радянську конституцію.
Винищує Центральну Раду – орган української державності.
Жорстоко придушує Куренівське повстання проти більшовиків у Києві в квітні 1919р.
Організовує ВЧК («чрєзвичайка»).
Підписує декрет Ради Народних Комісарів РСФСР про «червоний терор». Цим документом підтверджується право ВЧК приміняти вищу міру покарання без суда і слідства.
Організовує червоний терор в Україні.
Бере участь у знищенні українського національного руху.
Підписує Договір про утворення СРСР з боку УРСР в 1922 р.
Виступає проти позиції, спрямованої на побудову державного устрою союзної держави на конфедеративних засадах під час підготування конституції СРСР в 1923р.
Головує в українському ЦК незаможних селян по винищенню «кулаків» – найбільш роботящого і багатого прошарку селянства.
Започатковує реквізиції і продзагони під виглядом боротьби з перлюровщиною і махновщиною.
Керує примусовою колективізацією в 1932-33р., наслідком якої стає Голодомор.
Напевне, це не вичерпний перелік діяльності товаріща Петровського, але чи не досить для однієї людини?
Протягом дев’ятнадцяти років Петровський і член Політбюро ЦК КП(б)У і формальний лідер УРСР – «всеукраїнський староста». При цьому його освіта – два з половиною класи в духовній семінарії. Спілкується Петровський десь так: «Врємя бєгіть, а надо к Свєрдлову ітіть».
Але брак освіти не заважає йому поєднувати головування Україною з роботою наркома НКВС – в його обов’язок входить візувати розстрільні списки. Всі прохання про помилування поступають на його ім’я і не відомо жодного випадку, коли Петровський задовольняє таке прохання. Може, дійсно, не дуже вмів читати? А займаючи посаду Голови Всеукраїнського революційного комітету, деякий час він навіть сам стає автором вироків.
Молодець, все встигає Григорій Іванович!
Доголовувався Україною до того, що в 1937 р. з Москви надсилають терміновий десант із Хрущова, Єжова, Молотова і військового підкріплення НКВС – позбавляти всіх державних постів Петровського і Косіора, розганяти ЦК КПУ. Методи самого Петровського стають десантникам в нагоді – протягом року із 102 учасників того пленуму в живих залишається три персони, включно з Петровським.
Така історія. А Петровський ще двадцять років проживає в Москві дуже почесним пенсіонером, отримує ордени-медалі і залишає нам у спадок своє ім’я.
Свого часу радянські революціонери так поспішали позбутися історичної пам’яті, що почали перейменовувати міста, райони, вулиці та парки на честь ще живих людей – своїх поплічників. Увічнили таким чином і особистість українського диктатора. В 1922р. почали з Брянського металургійного заводу – і дотепер це «Петровка». А в липні 1926р. ІІІ окружний з’їзд Рад прийняв рішення клопотати перед центральним урядом про перейменування всього міста в Дніпропетровськ. Засідання проходило в Зимньому театрі (тепер – ім. Горького) і Петровський був там присутнім. За оповіддю одного з очевидців, він нібито встав і сказав: «Не могли придумати місту іншу назву, запитали би в мене, я би вам підказав – цьому місту дуже підійшла би назва – Червонодніпровськ… або Краснодніпровськ… або Дніпрокрасновськ… або Дніпро… дайте подумати…»
Десь так. Ключове слово – Дніпро.
Кияни вже давно скинули Петровського і повернули своєму Подолу історичну назву. В Росії вже давно немає міст Сталінграда, Ленінграда, Свєрдловська.
Так може на часі виконати заповіт похованого в Кремлівській стіні дідуся Петровського? Ключове слово – Дніпро.
А один заповіт ми вже виконуємо – кайдани рвемо.
Активіст, провідний архітекторо в «Дніпроцивільпроеті» Олена Іваницька