І хто б міг подумати, що буквально за кілька місяців мультяшні страшилки наберуть реальних обрисів і форм. Згадаймо події минулої осені та кривавий розгін демонстрантів. Малеча, надивившись картинок в новинах про беркутівців з кийками, відразу ж сама почали гратися в беркут, «озброївшись» палицями та «розганяючи» своїх однолітків із дитячих майданчиків. І в цьому нічого дивного немає, бо діти завжди копіюють поведінку дорослих.
Пам’ятаєте, як тоді на сполох забили психологи? Та ніхто й гадки не мав, що то були лише перші «квіточки» агресивних проявів поведінки дітвори.
А тепер маємо «ягідки». Сьогодні на сході йде війна, з екранів телевізорів щодня ллється цілий потік інформації про обстріли житлових кварталів міст на Донбасі, про сотні ранених та загиблих. З таким інформаційним потоком, навіть, дорослій людині впоратися важко, не говорячи вже про дітей.
Чи можемо ми, дорослі, щось змінити в цьому плані хоча б в межах власної родини? Я гадаю, що так, бо ми не просто маємо щось змінити, а просто зобов’язані це зробити заради власних дітей. Рецепт досить простий: потрібно перестати говорити при малечі про війну, про збиті літаки, про жертви, про хід АТО і про все те, що викличе у дітвори стрес.
Це абсолютно не означає про якесь табу на обговорення цієї теми вдома, але, моя порада: робіть це не при дітях. Так, це болить нам усім. Ми не спимо ночами, ми вчитуємось в рядки інформаційних повідомлень про хід АТО, у нас болить душа за кожного пораненого нашого бійця, ми пропускаємо через серце той вічний біль, який доводиться відчувати родинам загиблих. І нам це неймовірно важко. Але ми — дорослі, психологічно сформовані люди, і нам сприйняти цю страшну нову реальність дуже тяжко.
А тепер уявіть лише на мить, як почувають при цьому наші діти? Замість того, щоб найстрашнішим монстром у їх уяві був казковий Змій – Горинич, вони тепер вслухаються в небі, який то летить літак: винищувач, чи бомбардувальник.
Всі, мабуть, бачили відео з коментарем дитини про збитий «Боїнг», як малюк з Донеччини сказав: «Красиво збили»…
Які ще коментарі? Дитина живе в тих реаліях, коли людське життя нічого не варто, коли знищення літака, танка, чи просто розстріл мирних жителів стає чимось звичним. І тоді наші діти перетворюються в маленьких монстрів, і їм чужі почуття жалю, співчуття чи переживання. А це вже страшно, по – справжньому страшно.
Я — мати двох синів. І я понад усе прагну уберегти своїх хлопчиків від страшної інформації про війну. Тому усім мамам раджу: почитайте краще дитині казку про маленьку Дюймовочку і працьовиту Попелюшку, про сильного Котигорошка та хитру Лисичку – Сестричку.
І нехай кожна з казок буде з хорошим кінцем, вчить нашу малечу вічним цінностям любові та добра. І це буде гідна альтернатива тому, аніж розповідати, що там чути по гулу в небі: винищувач полетів, чи бомбардувальник.
член правління ГО «Майдан Січеслав-Дніпро» Вероніка КОМІССАР