10 листопада 1764 року Катерина ІІ скасувала гетьманство, передавши всю повноту влади в Україні президенту Малоросійської колегії Петру Рум’янцеву.

Так, у секретній інструкції Катерина ІІ наказала: знищити всі залишки української автономії;
закріпачити селян; здійснювати пильний нагляд за розвитком економіки, всіляко збільшувати податки.

«Поводитися з ними як з чужими землями було б явною дурницею… Ці провінції… треба легкими засобами привести до того, щоб вони обрусіли і перестали дивитися, як вовки до лісу», — ці слова приписують Катерині ІІ.

За оцінками істориків, правління Катерини II позначилося подальшою русифікацією України. Під час владарювання імператриці росіяни «підчистили» українські книгозбірні та підправили власну історію. У 1775 році вона знищила Запорізьку Січ – останній оплот української державності, а в 1782 році розчленувала Гетьманщину на Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське намісництва, під час урочистого відкриття яких народ був зобов’язаний кричати: «Віват, Вєлікая Єкатєріна!» Згодом, у 1783 році цариця закріпачила українців, а ще заборонила козацьке військо, запровадила російську мову викладання в Києво-Могилянській академії, а 1785 року надала українським старшинам за слухняність права російського дворянства.

За свідченням істориків, в одному із приватних листів з Києва вона писала: «ніде в своєму житті не бачила провінції, де б люди були такі дурні й гидкі, як на Україні».

У відповідь, українці незлюбили імператрицю. Її образ набув поширення в усній народній творчості:
«Катерино, суча дочко!
Що ж ти наробила?
Край веселий запорозький
Та й занапастила!»