Чи то недоля та неволя, Чи то літа ті, летячи, Розбили душу? Чи ніколи Й не жив я з нею, живучи З людьми в паскуді, опаскудив І душу чистую?.. А люде! (Звичайне, люде, сміючись) Зовуть її і молодою, І непорочною, святою, І ще якоюсь… Вороги!! І люті! люті! ви ж украли, В багно погане заховали Алмаз мій чистий, дорогий, Мою колись святую душу! Та й смієтесь. Нехристияне! Чи не меж вами ж я, погані, Так опоганивсь, що й не знать, Чи й був я чистим коли-небудь, Бо ви мене з святого неба Взяли меж себе — і писать Погані вірші научили. Ви тяжкий камень положили Посеред шляху… і розбили О йо́го… Бога боячись! Моє малеє, та убоге, Та серце праведне колись! Тепер іду я без дороги, Без шляху битого… а ви! Дивуєтесь, що спотикаюсь, Що вас і долю проклинаю, І плачу тяжко, і, як ви… Душі убогої цураюсь, Своєї грішної душі!

Добавить комментарий