34_decommunizationДекомунізація – це не тільки нове слово, а, в першу чергу, новий процес становлення самосвідомості нації. І його невід’ємною частиною стало перейменування міст, вулиць, проспектів і площ. Однак, чого гріха таїти, громадськість стикається з нерозумінням таких подій для народу. Тому розставимо всі крапки над «i».

По-перше, нам усім слід зрозуміти, що декомунізація – частина процесу реформ, що тривають в державі. У цьому впевнений і директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. І нехай (хоча й дуже прикро) на економічних ланах у нас все геть погано, то в даній сфері кожен з нас може внести свою посильну лепту.

Погодьтеся, увічнені в назвах населених пунктів і вулиць імена десятків губителів українського народу – це ніби пройтися містом з прапором вбивці мільйонів людей і кричати, що він – святий.

Що б ви зробили, якби під вашим балконом йшов урод зі стягом, на якому зображена свастика і Гітлер? Правильно, ви, знаючи про звірства фашизму, його б своїми руками задушили. А чим «товариші» Сталін, Дзержинський, Винокуров та інші комуністи були краще? Ото ж!

Безумовно, вирішувати, як перейменовувати ті чи інші об’єкти повинна громадськість. І в Дніпропетровську спеціальна комісія з перейменування вже працює, ретельно вивчаючи думку істориків та враховуючи громадську думку, тобто думку народу. І тільки після обговорення, а, можливо, і референдуму, буде прийнято остаточне рішення. Адже й їжаку зрозуміло: в епоху кризи вносити зайвий розкол у суспільство владі, звичайно ж, не вигідно.

Інша справа, що всім нам треба зрозуміти: зробити це треба обов’язково, щоб не плювати самим собі, своїй пам’яті в душу. Це процес оновлення країни. Важкий, але необхідний як повітря свободи.

Правда, нинішні так звані опозиціонери-реваншисти з колишніх членів Партії регіонів вже намагаються перешкоджати волі народу. Наприклад, пан Вілкул, який мріє восени отримати крісло мера Дніпропетровська, навіть Європейським судом загрожує. Хоча навіть юрист-студент вам скаже: рішення такої високої інстанції якщо і буде, то тільки після проведення чергових осінніх виборів в Україні – бо там таких заявників вістачає. А якщо Європа скаже Вілкулу «гудбай», що він відповість своєму електорату? Може, як той кінь в анекдоті: «Ну, не смогла я»?

Згадаємо, шановні, які назви у нас були славними. Вулиці Козача, Садова, Польова, Троїцька, Грековская, Єврейська, нарешті. А що не так? Чи не дивно, коли в місті, де розташований найбільший у світі єврейський культурно-діловий центр Менора, немає Єврейської вулиці? Втім, зараз, зрозуміло, не про це. Зараз про те, що треба повернути народу його історичну пам’ять, в якій немає вбивць, катів і кровососів.

Так, сперечатися не має сенсу – з документами треба буде попотіти. Але! – нікого без термінової на те необхідності не змушують відразу ж бігти міняти документи, хоча 40-60 гривень в даному випадку – копійки.

Але реваншисти істерику вже зараз розвели страшну. І це коли ще нічого народ не вирішив – бути, скажімо, Дніпру, Січеславу, Дніпрославу, або залишиться стара назва Дніпропетровськ, але з новим трактуванням. Але ні – екс-регіонали рвуть горлянку, мовляв, населенню погрожують велики збитки. Нісенітниця! Більше всіх втратять комерційні організації, багато з яких, між іншим, за нинішніми оппо-блокерами і стоять. Так за чиї гроші вони переживають?

Наприклад, перейменували площу Леніна в площу Героїв Майдану? Хто там прописаний з дніпропетровців? Ніхто – тільки фірми та організації різні, у яких при переоформленні не виникло жодних проблем – хіба що пару ділових папірців переписали. Справ-то!

Правда, з вулицями і проспектами складніше – факт. Скажімо, проспект Калиніна, де розташовано близько 900 квартир, назвали на честь Героя Евромайдану Сергія Нігояна.  Табличок нових там не з’явилося, але й люди не поспішають міняти документи. Тому що ніхто їх не жене нікуди. Тому що, зрозумійте, термінова заміна паспорта та прописки не обов’язкова – інформації щодо таких дій немає в жодному законі.

Втім під час нового оформлення реєстрації вам в документи вже не внесуть стару назву. Це стосується й продажу квартири: також доведеться поквапитися в реєстраційній службі. До речі, перейменовувати планують не більше 10 відсотків назв, так що – без паніки, земляки.

Ну а за результатами діяльності робочої групи при міськраді (а вона в свою чергу працює з громадськими діячами, краєзнавцями, істориками, ретельно вивчає думку населення), відповідальної з питань щодо перейменування вулиць, площ, скверів тощо, рішення вже буде за депутатами, яким ми з вами делегували свої повноваження, дорогі поки ще дніпропетровці. І на прийняття такого рішення на сесії міськради потрібен час: від кварталу до півроку.

Але найголовніше,  щоб до маразму не дійшло. А то багато фанатично і не дуже розумно налаштованих громадян можуть запропонувати перейменовувати старі назви вулиць на честь, наприклад, президентів чи прем’єр-міністрів України. І якщо «провулок Лазаренка» (почесний громадянин міста!) чи «тупик Порошенко» ще хоч якось можна виправдати, то на «площі Яценюка» можна буде сидіти тільки з простягнутою до МВФ рукою.

Як на мене, так нехай краще в нас залишилося б три вулиці 8 Березня.

Голова ГО «Майдан Січеслав»Віктор Романенко

Добавить комментарий